ІСТОРІЯ  МІСТА СЛАВУТА

         

“Славути красної бори соснові...” 

.

     У вінку соснових лісів, потопаючи у зелені і квітах, розкинулось на невисоких піщаних пагорбах місто з такою гарною назвою – Славута.

      Для одних Славута є місцем їх народження, іншим – містом проживання або випадкових відвідин, але кожному, хто доторкнеться до цього куточка Волинського краю, обов’язково западе в очі краса міста, про яку йдеться вже в його імені.

       Геніальна українська поетеса, волинянка Леся Українка не змогла не відчути своїм серцем краси нашої місцини Волинського краю. Її захоплення природою Славутчини вилилося у пам’ятні кожному жителю міста слова: “Славути красної бори соснові…” Окрасою Славути слугує спокійна річка Утка, яка протікає через усе місто, розливаючись ставками, і на його околиці впадає в обійми повноводної Горині.

Важко розкриває таємницю своєї назви наше місто. Дослідники по-різному тлумачать і його первісну назву “Славутин” і пізнішу – “Славута”. Існує декілька легенд про походження назви міста, яка з часом змінювалась: Славутин – Славутина – Славута. За однією з легенд, назва міста пов’язана із мальовничою (славною) природою, за іншою назва «Славутина» походить від слів “славна” та “утина” – сховище, куди можна втекти (утекти). Проте чи не найдостовірнішою є думка про те, що назву місту дали його засновники князі Заславські на честь свого роду.

       Славута – наймолодше місто Хмельниччини, що має статус історичного. Відоме з 1617 року. В 2022 році йому виповниться 405 років. В архіві міста Кракова в Польщі виявлено привілей, виданий 23 квітня 1633 року князем Юрієм Заславським, такого змісту: «Шляхетному пану Авелю Тошковському, слузі моєму, даю цей мій лист, рукою моєю підписаний, печаткою затверджений, на осадження містечка Славутин на грунтах моїх новозаславських».

 Містечко Славутин засноване на території існуючого тут села Деражня Воля (територія навколо сучасної площі Шевченка). Така назва села породила помилкову думку про те, що місто засноване на базі двох сіл: Деражня (територія на правобережжі р.Утка) та Воля.

    В минулому місто мало такі межі: русло р.Утка, сучасний Партизанський провулок, вул.Робітнича, вул.Ярослава Мудрого, вул. Б.Хмельницького, вул. Злагоди, вул.Волинська до р.Утка.

Славута була типовим містечком ремісництва і торгівлі Правобережжя України. Як один з торговельних центрів, місто володіло Магдебурзьким правом. Центром міста слугувала велика ринкова площа з торговими рядами і ратушею. Одноповерхова споруда торгових рядів у вигляді видовженої підкови закінчувалася двохповерховою ратушею.

      Місто Славута з часу свого заснування було багатонаціональним. Тут в мирі і злагоді протягом століть проживали євреї, українці, поляки та німці. Кожна національна община проживала на певній території, мала свої школи, лікарні, культові споруди.

      Найчисельнішим у місті було єврейське населення. Саме євреї займалися кустарними промислами і торгівлею. У Славуті діяла відома в царській Росії друкарня з випуску релігійної єврейської літератури.

           Після Заславських Славута стала власністю князів Любомирських на Волині.

      У 1710 році князь Павло Сангушко одружився з княгинею Марією Любомирською, і у 1720-х роках Славутчина перейшла у володіння князів Сангушків.

        Володіння Сангушків складалися з повітового міста Заслава, містечок Славута, Білогородка і Корниця та 97 сіл. Вони простяглися від Новоград-Волинського і Острозького повітів до Подільської губернії на відстані до 96 км в довжину і 32 км в ширину. Вся площа князівської землі складала біля 112 тис. га, з яких більше половини орної землі, а решта – під лісами, озерами і ставками. Ліси займали 33,6 тис. га.

       Тутешні лісові і водні багатства звабили князів Сангушків перенести у містечко Славуту свою резиденцію, для чого третя дружина князя Павла Барбара Дуніна в кінці XVIII століття розбила парк і перебудувала наявний кам’яний магнатський замок у княжий палац. Протягом володарювання князів Сангушків він добудовувався декілька разів. Цей триповерховий палац стояв на високому пагорбі в парку неподалік костьолу, поряд розміщались будівлі кухні, прислуги, конюшні з кімнатами для канцелярії і житла.

       Першим поселився у Славуті син Павла Сангушка та Барбари Дуніної князь Геронім Сангушко – староста Черкаський, воєвода Волинський, генерал – поручик російської армії. Він відкрив тут у 1795 р. суконну мануфактуру, а через два роки Славута одержала статус містечка.

    У 1798 р. Геронім Сангушко заснував у місті завод по розведенню коней англо-арабської породи. Багаточисленне стадо коней складалося із трьох табунів: Черкаського на Придніпров’ї, Клембівського та Славутського на Волині.

      На суконній фабриці випускались знамениті славутські бурки та сукно на мундири для офіцерів морського флоту Росії, а також ковдри. А для музею Івана Франка у місті Вінніпегу, що в Канаді, на прохання української діаспори виткали відомий гобелен «Козак Мамай». Другий екземпляр гобелену експонується у Славутському історичному музеї. На сьогодні суконна фабрика припинила свою діяльність.

Великий внесок у розвиток міста зробив князь Євстафій Сангушко, син князя Героніма. Будучи у 1812 році полковником Кінсбургського драгунського полку, князь перейшов на бік французів у війні з Росією. Весь похід 1812 року він здійснював при головній квартирі французької армії у чині ад’ютанта Наполеона І.

        За зраду присязі князь Євстафій був позбавлений титулів і маєтків, але уже в 1813 р. одержав прощення від імператора Олександра І і зайнявся господарською діяльністю у своїх маєтках на Волині.

З 1817р. князь Євстафій – представник дворянства Волинської губернії.

      Євстафій Сангушко дбав про розвиток промислового виробництва, удосконалив виробництво на суконній мануфактурі, розширив діяльність конезаводу. У 1818 році він відкрив в Славуті підприємство по випуску паперу, у 1825 році збудував механічний завод (100 років тому на базі відкрито фаянсовий завод), у 40-х роках – лісопильню та чавунно-ливарний завод.

      Князь Євстафій дбав про розвиток культури і духовності в краї, володів великою бібліотекою та архівом, колекціонував твори мистецтва, сприяв будівництву культових споруд у місті і селах.

На кошти князя і прихожан у Славуті в 1819 році збудовано діючу донині православну церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. У 2019 році цьому найстарішому православному храму міста виповнилось 200 років.

У 1825 р. закінчено будівництво костелу Святої Дороти, названого князем Євстафієм Сангушком на честь своєї дочки Дороти, що померла в молодому віці.

     Старший син князя Євстафія Сангушка Роман-Адам  – перший з роду князів Сангушків, що народився у Славуті. У 1831 році князь Роман, впливовий магнат Волині, став учасником повстання поляків за незалежність Польщі від російської імперії як ад’ютант головнокомандувача повстанських військ. Взятого у полон, його судили за порушення присяги царю. На запитання суддів про те, як він оцінює свою участь у повстанні, князь Роман відповів: “З переконанням”. Цей мужній вчинок був причиною надто суворого вироку суду. Князя позбавили всіх титулів і звань, права володіння маєтками на Волині, розжалували до рядового і за велінням царя відправили на поселення в Сибір. Слова “З переконанням” стали девізом князя, Романа Сангушка знали у Європі під прізвиськом “Сибіряк”.

      У 1832 р. князя Романа за його проханням зачислено рядовим Сибірського лінійного батальйону, а згодом, теж за власним бажанням, переведено рядовим на Кавказ, де точилися військові дії з горцями. Вся кавказька служба князя складалася з безперервних походів і бойових сутичок. Він проявляв особливу сміливість, був двічі поранений, нагороджений орденом. Внаслідок травми голови при падінні з коня, князь повністю втратив слух.

    У березні 1845 року князь повернувся у Славуту. Будучи управляючим славутських маєтків, позбавлений княжого і дворянського титулів, Роман-Адам Сангушко запровадив систему сівозмін на полях, розробив план раціонального використання лісів, завів обширні розсадники для вирощування молодняку дерев, розбив ліси на сектори, намагаючись їх зберегти, купляв дрова на стороні для потреб своїх фабрик і заводів. Князь Роман заснував цукроваріння на Волині, для чого побудував 5 цукрових заводів, в т.ч. Клембівський, Антонінський та рафінадний комбінат у Шепетівці.

      У 1857 р. цар Олександр ІІ повернув йому княжий титул. Князь Роман-Адам Сангушко, якого славутчани знали як Романа Старшого, помер у Славуті у 1881 р.

Роман-Даміан Сангушко – останній славутський князь, син молодшого брата Романа-Адама князя Владислава-Героніма Сангушка. У 1851 р. він був проголошений спадкоємцем Волинського помістя князів Сангушків. Щоб мати право на спадкоємність, поступив на службу в російську армію юнкером лейб-кінної гвардії у Петербурзі, прийняв російське підданство.

       Князь Р.В.Сангушко понад чверть століття був почесним суддею, гласним земства, кореспондентом наукових установ. Він займався благодійницькою діяльністю: аби не залишити робочих без заробітку, його заводи і фабрики працювали і тоді, коли їх робота була збитковою для князя. Він давав кошти на будівництво і ремонт костелів в Острозі, Києві, Бердичеві, Рівному, Фастові, на управління римо-католицької семінарії у Житомирі.

У Славуті Роман Сангушко у 1876 році заснував кумисолікувальний заклад, де, за легендою, перебувала на лікуванні Леся Українка, побудував лікарню для безкоштовного лікування робітників з притулком для непрацездатних і дітей.

       Життя 85-річного князя Романа трагічно обірвалося за тиждень до Жовтневої революції. 1 листопада 1917 року виникла сутичка між драгунами, які охороняли володіння князя, і піхотинцями 264 піхотного полку, дві роти якого стояли в селі Улашанівці.

       Ранком цього дня драгунський роз’їзд виявив у лісі двох солдатів, які самовільно рубали ліс. Зустрівши з боку солдатів опір, на вимогу припинити рубку один з драгунів вдарив шаблею плазом солдата.

     Цей інцидент і став приводом виникнення подальших трагічних подій. Довідавшись про сутичку, дві роти солдатів самовільно розібрали гвинтівки і  відправи­лися у Славуту, де пограбували склади гвинтівок і боєприпасів. Частина солдатів оточила палац, відкрила по ньому стрілянину, потім   солдати кинулися у палац і вивели князя. Оточивши тісним кільцем і підштовхуючи ззаду, натовп провів князя через парк на вулицю в напрямку центру міста. За парком князь впав. До нього підбігли три солдати і нанесли багнетами рани в груди, від яких він і помер. Майже на цьому місці (по вул.Миру) нещодавно місцевими підприємцями збудовано каплицю. Сам палац був пограбований і спалений, пізніше розібраний.

   Прикрашають місто розведені князями ліси, пам’ятка садово-паркового мистецтва «Славутський», відкривають двері для прихожан римо-католицький костел Святої Дороти і православна церква Різдва Пресвятої Богородиці.

    Славутчани шанують пам’ять про князів Сангушків. Одна з найдовших вулиць міста носить ім’я «Князів Сангушків», а Славутський пивзавод випускає добротне пиво «Князь Сангушко».

У 17-20 роках ХХ ст. Славута часто опинялась в епіцентрі визвольних змагань. Місто за три роки більше десятка разів переходило з рук в руки воюючих сторін.

    925 діб (4.07.1941 – 14.01.1944рр.) тривала нацистська окупація міста. З вересня 1941 року на території військового містечка почав діяти Славутський табір для військовополонених, який отримав назву «Stammlager 301. Slavuta Zweiglager – «Шталаг 301. Відділення в Славуті», пізніше – «Шталаг 357». Згідно повідомлення Надзвичайної державної комісії по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників у грослазареті загинуло близько 150 тис. військовополонених. Нині військове кладовище нацистських таборів, що діяли у Славуті, має статус пам’ятки історії місцевого значення. Тут створено Меморіальний комплекс «Поле пам’яті».

У липні 1941 року розпочалися розстріли євреїв. У березні 1942 року окупаційна влада створила гетто – концентраційний табір для євреїв. Найтрагічніший день – 27 червня 1942 року, коли нацистами на південно-східній околиці Славути розстріляно 2500 євреїв Славутчини.

     Місцеві жителі стали на шлях боротьби з німецькою владою. Почали виникати антинацистські підпільні організації в установах та на підприємствах міста. На 1942 рік Славутська окружна підпільна організація нараховувала 23 підпільні групи та тісно співпрацювала з підпільними групами Шепетівки, Грицева, Антонін, Плужного, Берездова, Ізяслава та ін. 5 серпня 1942 року був страчений керівник Славутського підпілля Ф.Михайлов.

      День втечі найбільшої групи військовополонених з грослазарету 14 червня 1942 року став датою створення партизанського загону, який згодом переріс у велике партизанське з’єднання ім.Ф.Михайлова під командуванням А. Одухи.

    З кінця 1943 року славутські ліси потрапляють в сферу впливу нещодавно сформованої Української Повстанської Армії (УПА), що ставила собі за мету знищення влади німецьких та радянських загарбників в Україні та встановлення незалежної, суверенної Української держави. Практично на Славутчині розгортається боротьба супроти двох ворогів – німців та «совєтів». Щоправда, осередки ОУН були менш чисельними. Однією з перших націоналістичних осередків стала підпільна группа «За Україну», яку створив вчитель з с.Крупець І.Олійник.

       12 травня 1944 року поблизу Славути у лісі поруч із селом Стригани відбувся бій між вояками УПА Південно-Волинського з’єднання під керівництвом М.Свистуна-Ясеня і радянським партизанським загоном А.Одухи. В результаті бою 127 упівців вбито, 28 – взято в полон.

       Звільняли Славуту від окупації партизани. В ніч з 14 на 15 січня 1944 року взвод під керівництвом М.Шевчука партизанського загону І. Музальова увійшов у місто, яке поспішно залишав ворог, піддаючи його артилерійському обстрілу. 18 січня у Славуту вступили регулярні радянські війська. Цей день вважається офіційним днем звільнення міста від нацистських окупантів. Внаслідок тривалої окупації міста загинуло близько 2,5 тис. його мешканців, з них – 2296 громадян єврейської національності. Декілька десятків містян розстріляні за зв’язок з партизанами і підпільниками, 85 мешканців вивезено на каторжні роботи в Німеччину. На фронтах війни і у ворожому тилу в боях загинуло 718 славутчан.

        Активною участю відзначились славутчани у боротьбі за Незалежність України. 20 вересня 1991 року на площі Шевченка міста відбувся мітинг “За незалежну Україну”, організований Славутським осередком Народного руху і Славутським міськвиконкомом. В жовтні 1991 року в районному Будинку культури із славутчанами зустрічався В.Чорновіл – народний депутат Верховної Ради України. У референдумі на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що проходив 1 грудня 1991 року, взяли участь 90,7% виборців міста Славути та Славутського району, з них 94,5% сказали “Так” Незалежності України.

       Під час Революції Гідності 2013-2014 рр. славутчани підтримали проєвропейський напрямок. А з перших днів російсько-української війни військовозобов’язані мешканці міста та району влилися в ряди Збройних Сил України для захисту територіальної цілісності та незалежності держави від російських окупантів і їх найманців.

       Невпинно розвивається Славута і в наші дні. Цілий ряд підприємств успішно подолали економічні труднощі в період становлення незалежної держави України, зуміли налагодити виробництво в нових економічних умовах.

       У Славуті розгалужена мережа закладів освіти: 9 закладів дошкільної освіти, 9 закладів загальної середньої освіти. Крім того, у місті функціонує Славутський ліцей ІІ-ІІІ ступенів Хмельницької обласної ради. Державний професійно-технічний навчальний заклад «Славутський професійний ліцей» забезпечує реалізацію права громадян міста на здобуття робітничих кваліфікацій та повної загальної середньої освіти. Для розвитку творчих здібностей дітей функціонують заклади позашкільної освіти Будинок дитячої творчості, Станція юних техніків, Дитячо-юнацький центр туризму та екологічної роботи та Дитячо-юнацька спортивна школа.

Для надання послуг дітям з особливими освітніми потребами відкрито комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр» Славутської міської ради.

      Багате місто Славута на установи культури. Серед них Палац культури, Славутський історичний музей, Мистецька школа «Славутська школа мистецтв», бібліотеки. У 2019 році після капітального ремонту на базі колишнього Будинку культури комбінату «Будфарфор» створено заклад нового типу – Центр культурно-мистецьких ініціатив. Завдяки реконструкції кінотеатру ім. Т. Шевченка оновлено велику глядацьку залу та облаштовано малу залу для перегляду кінофільмів у 3D форматі.

        Найбільше багатство Славути – її щирі, працьовиті люди, які люблять своє місто. Промислова Славута стараннями своїх мешканців робить вагомий внесок у розбудову держави. І як тут не згадати слова місцевого поета Олександра Пахунова:

«Україно моя, Україно – на таких от славутах стоїш!»

                                                                                                         За матеріалами Славутського історичного  музею   

Відеоматеріали

 

Князі Сангушки 

 

 Славутський парк

Основні дати з історії Славути

 

 

1617 р. – перша писемна згадка про поселення, де зародилося місто

23.04.1633 р. заснування міста під назвою Славутин

1695 р. – відкрито єврейську друкарню;

1710 р. місто переходить у власність роду князів Сангушків, яким належить до 1917 року;

1754 р . польський король Август Ш дарував місту Магдебурзьке право;

1772 р.  місто Славута стає  резиденцією князів Сангушків;

1795 р. – відкриття суконної фабрики;

1797 р.– Славута одержала статус містечка Заславського повіту Волинсько губернії, а пізніше - волосного центру Волинської губернії;

1818 р. – побудована паперова фабрика на річці Деражня;

1819 р. – у місті побудовано церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці;

1825 р.– побудовано костьол Святої Дороти;

1831 р. – на маєтки князів Сангушків накладено царський конфіскат;

1840 р. – відкрито чавунноливарний завод;

1842 р. – відкрито фарбувальний цех суконної фабрики;

             – відкрито паперову фабрику на річці Горинь;

1844 р. – помер князь Євстафій-Еразм Ієронімович Сангушко;

1845 р. – повернувся із заслання Роман-Адам Сангушко;

1851 р. – княгиня Марія Сангушко вийшла заміж за графа Альфреда Потоцького;

             – Славутські маєтки передані у власність князю Роману-Даміану Сангушку;

1851 р., 1853 р. в місті внаслідок пожеж згоріло дві третини будівель;

1857 р. – на суконній фабриці працювало 507 робітників;

1858 р. – машинобудівний завод здано  в оренду  Варшавській фірмі,

             – відкрито механічний завод по виробництву сільськогосподарських машин та                 

                 механізмів для підприємств цукрової промисловості;

1861 р. – земельна реформа в Росії,  із 230 селянських дворів містечка Славути 216 дворів  

                 мали наділи землі до 0,6 га, 13 - від 4 га до 6,5 га, один двір – 8,5 га;

1863 р. – польське повстання на Волині,

             –  відкрито лікарню для бідних на вулиці Миньковецькій;

1865 р. – відкрито однокласне народне училище на вулиці Козацькій;

1866 р. – м. Славута отримало статус волосного центру;

             – із Заслава  в Славуту перевезений архів князів Сангушків;

             – страйк робітників механічного заводу;

1870 р. –  у місті нараховувалося 695 жилих будівель, проживало 3250 мешканців;

1872 р. через місто прокладено залізницю Київ-Брест;

1870-1873 р. – у місті малював краєвиди художник Наполеон Орда;

1876 р. – відкрито кумисово-лікувальний заклад;

1878 р. –  розквартирована 18-та кінно-артилерійська батарея;

1882 р. – у Славутському маєтку було 71244 га орної землі та 42757 га  лісів

1881 р . – помер князь Роман – Адам Сангушко;

1887 р. – відкрито німецьку церковно-приходську школу;

1890 р. – у місті проживало 5500 жителів,

             – видано третій том архіву князів Сангушків у Львові;

1896 р. – у Славуту прибула ікона з міста Афон;

1899 р. –  відкрита народна чайна-читальня;

19 жовтня 1917 року відбулося повстання 264 піхотного полку, що квартирував у м. Славута. Під час цього повстання вбито останнього прямого нащадка князів Сангушко - Романа Владиславовича;.

1840 р.– заснований «Славутський деревообробний комбінат»;

1918-1919 р. . місто входить до складу Української Народної Республіки;

1922 р. у результаті радянсько-польської війни Славутський район стає прикордонною зоною, Славута – закритим прикордонним містом;

1938 р. Славута одержала статус міста районного підпорядкування;

1939 р. – відкрито педагогічне училище;

04.07.1941р.– початок окупації міста фашистською армією;

09.1941 р.  створення фашистами табору смерті військовополонених;

03.1942 р. створення єврейського гетто;

14.06.1942 р. створення партизанського з'єднання ім..Ф. Михайлова;

15.01.1944 року  - звільнення міста з-під окупації фашистських  загарбників;;

1946 р. – у Славуту на постійне місце перебування розмістилася 97-ма Гвардійська  Полтавська

                 Червонопрапорна мотострілецька дивізія;

1947 р. –  побудовано завод залізобетонних конструкцій,

             –  побудовано склозавод;

1954 р. – видав першу продукцію Славутський цикоросушильний завод;

             – у Славуті з’явилося перші два автобусні маршрути;

             - відкрито міську бібліотеку для дітей;

1964 р. – вирішено питання забезпечення міста водою з артезіанських свердловин;

1971 р. – побудована середня школа № 1 на 964 місця;

1972  р.– побудована середня школа № 3 на 964 місця;

1974 р. – побудовано приміщення Центральної районної бібліотеки;

1976 р. – запущено першу чергу заводу силікатних стінових матеріалів;

             – побудовано лекторій, в якому розміщено музей Партизанської слави;

1979 р. – у листопаді місто віднесена до категорії міст обласного підпорядкування;

1980 р. – розпочато забудову мікрорайону «Сонячний»;

1981-1985 р. – побудовано 3 чотириповерхові корпуси ЦРЛ;

1981 р. – здано в експлуатацію два мости на річці Горинь;

1982 р. – побудовано шляхопровід через залізничні колії;

             – заводом ССМ споруджено експериментальний жилий будинок на вул.Лісна, 13;

1985 р. – побудовано ДЮСШ та стадіон;

             – побудовано приміщення Славутського історичного музею;

1986р. – на братській могилі 426 воїнів та партизанів, які загинули на Славутчині у 1941-1945 рр.,                                      споруджено   Пантеон Слави на вул.Соборності;

1987 р. – побудовано спортивний комплекс з двома залами і двома басейнами;

             – побудовано дитячий садок № 5 на 320 місць на вул.Чкалова;

1988 р. – у місто підведено природний газ;

1989 р. – вступив у дію Славутський солодовий завод;

1990 р. – побудовано дитячий садок «Подоляночка» силікатного заводу на 320 місць;

1993 р. – оголошено конкурс проектів герба міста Славути;

             – відкрито обласний ліцей-інтернат для поглибленого вивчення основ  наук;

1995 р. –  з нагоди 50-річчя Перемоги 9 травня на перехресті вулиць Козацька та Соборності

                 відкрито меморіал на честь загиблих в боях на фронтах і у ворожому  тилу 718-ти жителів 

                міста Славути;

1997 р. – створено фольклорно-етнографічний гурт «Перлинка», керівник  Сайпель М.І;

1998 р. – засновано фірмою «Прогрес» телерадіокомпанію «Контакт - Славута»;

2000 р. – з нагоди річниці  трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола 26 березня  відбулася 

               скорботна хода вулицями міста,

              – 11 листопада відбулося міське свято з нагоди 10-річчя створення  Славутського відділення

                спілки поляків України;

2002 р. – відкрито підприємство «Аква-Родос» на 250 робочих місць, 

             – поновлено роботу фабрики «Реммеблі»;

             – у жовні перейменовано вул. Мануїльського на вул.Князів Сангушків;

2003 р. – розпочато будівництво газопроводу до мікрорайону «Південний»;

             – запущено 5-й цех комбінату «Будфарфор»;

             – Славутський деревообробний комбінат (ДОК) реорганізовано у цех;

            – 7 липня відбулося освячення архієпископом Антонієм Православного  храму на            

                честь Успіння Святої Праведної Анни у монастирі;

2004 р. – 3 вересня на мітингу на центральній площі міста з нагоди виборів  Президента України виступив 

                В.А.Ющенко;

2005 р. – відкрито професійно-технічний  ліцей;

              – відкрито загальноосвітню школу № 9 на 1020 місць по вул. Я.Мудрого;

2006 р. – у березні міським головою обрано Сидора Василя Богдановича;

             – відкрито пам’ятний знак на честь учасників ліквідації  наслідків аварії ЧАЕС;

             – громадськість міста відзначила 50-річчя ЗОШ № 4 та 70-річчя ЗОШ № 5;                              

             – автор і ведуча телепередачі «З народних джерел» М.О. Караван  презентувала  соту передачу на                 телерадіокомпанії «Контакт-Славута»,

             – приватна фірма «Укрінкобуд» здала в експлуатацію  ОТС на 100 робочих місць;

             – припинив діяльність військовий госпіталь;

2007 р. – у лютому сесія міської ради затвердила проект пам’ятника Т.Г.Шевченку  авторів М.І. Мазура та                        Б.М.  Мазура;

             – у червні здійснено перепоховання загиблих  у 1941-1944 рр. військовополонених   на Полі Пам’яті;

             – відкрито підприємство по випуску меблів «Ювента» на 230 робочих місць;

            – 30 листопада сесія міської ради затвердила прапор міста (автор - М.Ф.Паламарчук), відзнаки                            міського голови та міськвиконкому;

2008 р. –  у серпні в БДТ дано старт акції «Вишиваємо прапор міста разом»;

             – 21 вересня відкрито оновлене футбольне поле стадіону;

2009 р. – у липні сесія міської ради затвердила перелік 119 вулиці, провулків і  площ міста;

             – 1 вересня після капітального ремонту відкрито міський Палац культури;

             – 16 жовтня місто відвідав Митрополит Київський і Всієї України Блаженійший  Володимир,

                який взяв участь у вишиванні прапора міста;

             – у жовтні колектив комбінату «Будфарфор» відзначив 100- річчя  підприємства;

2010 р. – 31 жовтня славутчани вдруге обрали міським головою Сидора В.Б.;

2011 р. –  у лютому вступило у дію деревообробне підприємство ПП «Влад»;

             –  у травні запущено в роботу корпус № 6 комбінату «Будфарфор»;

2013 р. – встановлено пам’ятний знак «Прапор України» на площі ім.Шевченка;

2014 р. – 24 серпня в місті відбулися похорони загиблого в АТО Повстюка В.О.,

             – 6 вересня відбулися похорони загиблого в АТО полковника Суского В.М.;

2015 р. – 25 жовтня міським головою втретє обрано Сидора Василя Богдановича;

             – 20 листопада громадськість міста відзначила 150-річчя ЗОШ № 1 м. Славути;

2016 р. – у березні міськвиконком затвердив склад оргкомітету по вшануванню пам’яті

                 князя Романа Владиславовича Сангушка.