ІСТОРІЯ  МІСТА СЛАВУТА

            Історична довідка

 

“Славути красної бори соснові...” 

      У вінку соснових лісів, потопаючи у зелені і квітах, розкинулось на невисоких піщаних пагорбах місто з такою гарною назвою – Славута. Для одних Славута є місцем їх народження, іншим – містом проживання або випадкових відвідин, але кожному, хто доторкнеться до цього куточка Волинського краю, обов’язково западе в очі краса міста, про яку йдеться вже в його імені.  Геніальна українська поетеса, волинянка Леся Українка не змогла не відчути своїм серцем краси нашої місцини Волинського краю. Її захоплення природою Славутчини вилилося у пам’ятні кожному жителю міста слова: “Славути красної бори соснові...” 

           Окрасою Славути слугує спокійна річка Утка, яка протікає через усе місто, розливаючись ставками, і на його околиці впадає в обійми повноводної Горині. 
Важко розкриває таємницю своєї назви наше місто. Дослідники по-різному тлумачать і його первісну назву “Славутин” і пізнішу – “Славута”. Існує декілька легенд про походження назви міста, яка з часом змінювалась: Славутин – Славутина – Славута. За однією з легенд, назва міста пов’язана із мальовничою (славною) природою, за іншою назва «Славутина» походить від слів “славна” та “утина” – сховище, куди можна втекти (утекти). 
        Проте чи не найдостовірнішою є думка про те, що назву місту дали його засновники князі Заславські на честь свого роду.
Славута – наймолодше місто Хмельниччини, що має статус історичного. Йому виповнилося 375 років. Нещодавно в архіві міста Кракова в Польщі виявлено привілей, виданий 25 квітня 1633 року князем Юрієм Заславським, такого змісту: «Шляхетному пану Авелю Тошковському, слузі моєму, даю цей мій лист, рукою моєю підписаний, печаткою затверджений, на осадження містечка Славутин на грунтах моїх новозаславських».
       Містечко засноване на території існуючого тут села Деражня Воля (територія навколо сучасної площі Шевченка). Така назва села породила помилкову думку про те, що місто засноване на базі двох сіл: Деражня (територія на правобережжі р.Утка) та Воля.
В минулому місто Славутин мало такі межі: русло р.Утка, сучасний Партизанський провулок, вул.Робітнича, вул.Ярослава Мудрого, вул. Б.Хмельницького, вул.Артема, вул.Волинська до р.Утка.
        Славута була типовим містечком ремісництва і торгівлі Правобережжя України. Як один з торговельних центрів, місто володіло Магдебурзьким правом.
Центром міста слугувала велика ринкова площа з торговими рядами і ратушею. Одноповерхова споруда торгових рядів у вигляді видовженої підкови закінчувалася двоповерховою ратушею. 
     Місто Славута з часу свого заснування було багатонаціональним. Тут в мирі і злагоді протягом століть проживали євреї, українці, поляки та німці. Кожна національна община проживала на певній території, мала свої школи, лікарні, культові споруди.

       Єврейське населення було найчисельнішим у місті. Саме євреї займалися кустарними промислами і торгівлею. У Славуті діяла відома в царській Росії друкарня з випуску релігійної єврейської літератури. 
Завдяки одруженню у 1710 році князя Павла Сангушка з княгинею Марією Любомирською, земельні володіння князів Заславських, а згодом Любомирських на Волині, в тому числі Славутчина, перейшли у володіння князів Сангушків. 
      Володіння Сангушків складалися з повітового міста Заслава, містечок Славута, Білогородка і Корниця та 97 сіл. Вони простяглися від Новоград-Волинського і Острозького повітів до Подільської губернії на відстані до 96 км в довжину і 32 км в ширину. 
           Вся площа князівської землі складала біля 112 тис. га, з яких більше половини орної землі, а решта – під лісами, озерами і ставками. Ліси займали 33,6 тис. га. 
Тутешні лісові і водні багатства звабили князів Сангушків перенести у містечко Славуту свою резиденцію, для чого третя дружина князя Павла Барбара Дуніна в кінці 18 ст. розбила парк і переобладнала існуючу будівлю у княжий палац.
       Триповерховий палац стояв на високому пагорбі в парку неподалік костьолу, поряд розміщались будівлі кухні, прислуги, конюшні з кімнатами для канцелярії і житла.
Першим поселився у Славуті син Павла Сангушка та Барбари Дуніної князь Геронім Сангушко – староста Черкаський, воєвода Волинський, генерал – поручик російської армії. Князь Геронім Сангушко відкрив у 1795 р. суконну мануфактуру, а через два роки Славута одержала статус містечка. На суконній фабриці випускались знамениті славутські бурки та сукно на мундири для офіцерів морського флоту Росії. Це підприємство міста, якому минуло 214 років, діє і донині, випускає ковдри, а для музею Івана Франка у місті Вінніпегу, що в Канаді, на прохання української діаспори виткали відомий гобелен «Козак Мамай». Другий екземпляр гобелену експонується у Славутському історичному музеї. У 1798 р. він заснував у місті завод по розведенню коней англо-арабської породи. Багаточисленне стадо коней складалося із трьох табунів: Черкаського на Придніпров’ї, Клембівського та Славутського на Волині.

     Великий внесок у розвиток міста зробив князь Євстафій Сангушко, син князя Героніма. Будучи у 1812 році полковником Кінсбургського драгунського полку, князь перейшов на бік французів у війні з Росією. Весь похід 1812 року він здійснював при головній квартирі французької армії у чині ад’ютанта Наполеона І.
За зраду присязі князь Євстафій був позбавлений титулів і маєтків, але уже в 1813 р. одержав прощення від імператора Олександра І і  зайнявся господарською діяльністю у своїх маєтках на Волині.  З 1817 р. князь Євстафій – представник дворянства Волинської губернії. 
        Євстафій Сангушко дбав про розвиток промислового виробництва, удосконалив виробництво на суконній мануфактурі, розширив діяльність конезаводу. У 1818 році він відкрив в Славуті підприємство по випуску паперу, у 1825 році збудував механічний завод (100 років тому на базі відкрито фаянсовий завод), у 40-х роках – лісопильню та чавунно-ливарний завод. Князь Євстафій дбав про розвиток культури і духовності в краї, володів великою бібліотекою та архівом, колекціонував твори мистецтва, сприяв будівництву культових споруд у місті і селах.  На кошти князя і прихожан у Славуті в 1819 році збудовано діючу донині православну церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. У 2009 році цьому найстарішому православному храму міста виповнюється 190 років. У 1825 р. закінчено будівництво костьолу Святої Дороти, названого на честь своєї дочки Дороти, що померла в молодому віці.
        Старший син князя Євстафія Сангушка Роман-Адам  – перший з роду князів Сангушків, що народився у Славуті. У 1831 році князь Роман, впливовий магнат Волині, став учасником повстання поляків за незалежність Польщі від російської імперії як ад’ютант головнокомандувача повстанських військ. Взятого у полон, його судили за порушення присяги царю. На запитання суддів про те, як він оцінює свою участь у повстанні, князь Роман відповів: “З переконанням”. Цей мужній вчинок був причиною надто суворого вироку суду. Князя позбавили всіх титулів і звань, права володіння маєтками на Волині, розжалували до рядового і за велінням царя відправили на поселення в Сибір. Слова “З переконанням” стали девізом князя, Романа Сангушка знали у Європі під прізвиськом “Сибіряк”.
У 1832 р. князя Романа за його проханням зачислено рядовим Сибірського лінійного батальйону, а згодом, теж за власним бажанням, переведено рядовим на Кавказ, де точилися військові дії з горцями. Вся кавказька служба князя складалася з безперервних походів і бойових сутичок. Він проявляв особливу сміливість, був двічі поранений, нагороджений орденом. Внаслідок травми голови при падінні з коня, князь повністю втратив слух.
      У березні 1845 року князь повернувся у Славуту. Будучи управляючим славутських маєтків, позбавлений княжого і дворянського титулів, Роман-Адам Сангушко запровадив систему сівозмін на полях, розробив план раціонального використання лісів, завів обширні розсадники для вирощування молодняку дерев, розбив ліси на сектори, намагаючись зберегти ліси, купляв дрова на стороні для потреб своїх фабрик і заводів. Князь Роман заснував цукроваріння на Волині, для чого побудував 5 цукрових заводів, в т.ч. Клембівський, Антонінський та рафінадний комбінат у Шепетівці.
          У 1857 р. цар Олександр ІІ повернув йому княжий титул. Князь Роман-Адам Сангушко, якого славутчани знали як Романа Старшого, помер у Славуті у 1881 р. 
Роман-Даміан Сангушко – останній славутський князь, син молодшого брата Романа-Адама князя Владислава-Героніма Сангушка. 
У 1851 р. він був проголошений спадкоємцем Волинського помістя князів Сангушків. Щоб мати право на спадкоємність, поступив на службу в російську армію юнкером лейб-кінної гвардії у Петербурзі, прийняв російське підданство.
      Князь Р. В. Сангушко понад чверть століття був почесним суддею, гласним земства, кореспондентом наукових установ. Він займався благодійницькою діяльністю: аби не залишити робочих без заробітку, його заводи і фабрики працювали і тоді, коли їх робота була збитковою для князя. Він давав кошти на будівництво і ремонт костьолів в Острозі, Києві, Бердичеві, Рівному, Фастові, на управління римо-католицької семінарії у Житомирі.
     У Славуті Роман Сангушко у 1876 році заснував кумисолікувальний заклад, де в 1904 році, можливо, перебувала на лікуванні Леся Українка, побудував лікарню для безкоштовного лікування робітників з притулком для непрацездатних і дітей.
Життя 85-річного князя Романа трагічно обірвалося за тиждень до Жовтневої революції. 1 листопада 1917 року виникла сутичка між драгунами, які охороняли володіння князя, і піхотинцями 264 піхотного полку, дві роти якого стояли в селі Улашанівці. Ранком цього дня драгунський роз’їзд виявив у лісі двох солдатів, які самовільно рубали ліс. Зустрівши з боку солдатів опір, на вимогу припинити рубку один з драгунів вдарив шаблею плазом солдата.
Цей інцидент і став приводом виникнення подальших трагічних подій. Довідавшись про сутичку, дві роти солдатів самовільно розібрали гвинтівки і  відправи­лися у Славуту, де пограбували склади гвинтівок і боєприпасів. Частина солдатів оточила палац, відкрила по ньому стрілянину, потім   солдати кинулися у палац і вивели князя. Оточивши тісним кільцем і підштовхуючи ззаду, натовп провів князя через парк на вулицю в напрямку центру міста. За парком князя впав. До князя підбігли три солдати і нанесли йому багнетами рани в груди, від яких він і помер. Майже на цьому місці (по вул.Миру) нещодавно місцевими підприємцями збудовано каплицю. Сам палац був пограбований і спалений, пізніше розібраний.
       У Славуті і донині працює декілька підприємств, заснованих князями Сангушками: суконна та паперова фабрики, пивзавод.
Прикрашають місто розведені князями ліси, міський парк ім.Ф.М.Михайлова, відкривають двері для прихожан римо-католицький костьол і православна церква. 
Славутчани шанують пам’ять про князів Сангушків. Одна з найдовших вулиць міста носить  ім’я «Князів Сангушків», а Славутський пивзавод випускає добротне пиво «Князь Сангушко».
      У 17-20 роках ХХ ст. Славута часто опинялась в епіцентрі подій громадянської війни. Місто за три роки більше десятка разів переходило з рук в руки воюючих сторін. У боях за визволення міста у червні 1920 року загинув робітник паперової фабрики Антон Сокол, ім’я якого носить одна з вулиць міста.
Невпинно розвивається Славута і в наші дні. Цілий ряд підприємств успішно подолали економічні труднощі в період становлення незалежної держави України, зуміли налагодити виробництво в нових економічних умовах.
     У Славуті розгалужена мережа закладів освіти, в яких навчається більше 6000 дітей, діє 7 середніх шкіл, 2 гімназії, спеціалізований ліцей-інтернат з поглибленого вивчення основ наук та професійний ліцей, 7 дошкільних закладів, 2 навчально-виховних об’єднання, 5 позашкільних закладів. У 2005 році у новозбудованому приміщенні на 960 учнівських місць відкрито спеціалізовану загальноосвітню школу інформаційно-комунікативних технологій «Успіх» № 9. 
Багате місто Славута на установи культури. Це і Палац культури, центр культури і дозвілля (кінотеатр і парк), історичний музей, школа мистецтв, районний будинок культури, будинки культури комбінату «Будфарфор». 
   Діють аматорські колективи художньої самодіяльності, муніципальний оркестр духових інструментів, дитячий зразковий фольклорний колектив «Перлинка» ЗАТО «Прогрес», народний танцювальний колектив «Нове покоління», аматорський хоровий колектив ДП «Славутський лісгосп», народний хор ветеранів війни і праці при Палаці культури та хор комбінату «Будфарфор». 
       Найбільше багатство Славути – її щирі, працьовиті люди, які люблять своє місто. 
Промислова Славута стараннями своїх мешканців робить вагомий внесок у розбудову держави. І як тут не згадати слова місцевого поета Олександра Пахунова:       «Україно моя, Україно –  на таких от славутах стоїш!»

 

Відеоматеріали

 

Князі Сангушки 

 

 Славутський парк

Основні дати з історії Славути

 

 

1617 р. – перша писемна згадка про поселення, де зародилося місто

23.04.1633 р. заснування міста під назвою Славутин

1695 р. – відкрито єврейську друкарню;

1710 р. місто переходить у власність роду князів Сангушків, яким належить до 1917 року;

1754 р . польський король Август Ш дарував місту Магдебурзьке право;

1772 р.  місто Славута стає  резиденцією князів Сангушків;

1795 р. – відкриття суконної фабрики;

1797 р.– Славута одержала статус містечка Заславського повіту Волинсько губернії, а пізніше - волосного центру Волинської губернії;

1818 р. – побудована паперова фабрика на річці Деражня;

1819 р. – у місті побудовано церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці;

1825 р.– побудовано костьол Святої Дороти;

1831 р. – на маєтки князів Сангушків накладено царський конфіскат;

1840 р. – відкрито чавунноливарний завод;

1842 р. – відкрито фарбувальний цех суконної фабрики;

             – відкрито паперову фабрику на річці Горинь;

1844 р. – помер князь Євстафій-Еразм Ієронімович Сангушко;

1845 р. – повернувся із заслання Роман-Адам Сангушко;

1851 р. – княгиня Марія Сангушко вийшла заміж за графа Альфреда Потоцького;

             – Славутські маєтки передані у власність князю Роману-Даміану Сангушку;

1851 р., 1853 р. в місті внаслідок пожеж згоріло дві третини будівель;

1857 р. – на суконній фабриці працювало 507 робітників;

1858 р. – машинобудівний завод здано  в оренду  Варшавській фірмі,

             – відкрито механічний завод по виробництву сільськогосподарських машин та                 

                 механізмів для підприємств цукрової промисловості;

1861 р. – земельна реформа в Росії,  із 230 селянських дворів містечка Славути 216 дворів  

                 мали наділи землі до 0,6 га, 13 - від 4 га до 6,5 га, один двір – 8,5 га;

1863 р. – польське повстання на Волині,

             –  відкрито лікарню для бідних на вулиці Миньковецькій;

1865 р. – відкрито однокласне народне училище на вулиці Козацькій;

1866 р. – м. Славута отримало статус волосного центру;

             – із Заслава  в Славуту перевезений архів князів Сангушків;

             – страйк робітників механічного заводу;

1870 р. –  у місті нараховувалося 695 жилих будівель, проживало 3250 мешканців;

1872 р. через місто прокладено залізницю Київ-Брест;

1870-1873 р. – у місті малював краєвиди художник Наполеон Орда;

1876 р. – відкрито кумисово-лікувальний заклад;

1878 р. –  розквартирована 18-та кінно-артилерійська батарея;

1882 р. – у Славутському маєтку було 71244 га орної землі та 42757 га  лісів

1881 р . – помер князь Роман – Адам Сангушко;

1887 р. – відкрито німецьку церковно-приходську школу;

1890 р. – у місті проживало 5500 жителів,

             – видано третій том архіву князів Сангушків у Львові;

1896 р. – у Славуту прибула ікона з міста Афон;

1899 р. –  відкрита народна чайна-читальня;

19 жовтня 1917 року відбулося повстання 264 піхотного полку, що квартирував у м. Славута. Під час цього повстання вбито останнього прямого нащадка князів Сангушко - Романа Владиславовича;.

1840 р.– заснований «Славутський деревообробний комбінат»;

1918-1919 р. . місто входить до складу Української Народної Республіки;

1922 р. у результаті радянсько-польської війни Славутський район стає прикордонною зоною, Славута – закритим прикордонним містом;

1938 р. Славута одержала статус міста районного підпорядкування;

1939 р. – відкрито педагогічне училище;

04.07.1941р.– початок окупації міста фашистською армією;

09.1941 р.  створення фашистами табору смерті військовополонених;

03.1942 р. створення єврейського гетто;

14.06.1942 р. створення партизанського з'єднання ім..Ф. Михайлова;

15.01.1944 року  - звільнення міста з-під окупації фашистських  загарбників;;

1946 р. – у Славуту на постійне місце перебування розмістилася 97-ма Гвардійська  Полтавська

                 Червонопрапорна мотострілецька дивізія;

1947 р. –  побудовано завод залізобетонних конструкцій,

             –  побудовано склозавод;

1954 р. – видав першу продукцію Славутський цикоросушильний завод;

             – у Славуті з’явилося перші два автобусні маршрути;

             - відкрито міську бібліотеку для дітей;

1964 р. – вирішено питання забезпечення міста водою з артезіанських свердловин;

1971 р. – побудована середня школа № 1 на 964 місця;

1972  р.– побудована середня школа № 3 на 964 місця;

1974 р. – побудовано приміщення Центральної районної бібліотеки;

1976 р. – запущено першу чергу заводу силікатних стінових матеріалів;

             – побудовано лекторій, в якому розміщено музей Партизанської слави;

1979 р. – у листопаді місто віднесена до категорії міст обласного підпорядкування;

1980 р. – розпочато забудову мікрорайону «Сонячний»;

1981-1985 р. – побудовано 3 чотириповерхові корпуси ЦРЛ;

1981 р. – здано в експлуатацію два мости на річці Горинь;

1982 р. – побудовано шляхопровід через залізничні колії;

             – заводом ССМ споруджено експериментальний жилий будинок на вул.Лісна, 13;

1985 р. – побудовано ДЮСШ та стадіон;

             – побудовано приміщення Славутського історичного музею;

1986р. – на братській могилі 426 воїнів та партизанів, які загинули на Славутчині у 1941-1945 рр.,                                      споруджено   Пантеон Слави на вул.Соборності;

1987 р. – побудовано спортивний комплекс з двома залами і двома басейнами;

             – побудовано дитячий садок № 5 на 320 місць на вул.Чкалова;

1988 р. – у місто підведено природний газ;

1989 р. – вступив у дію Славутський солодовий завод;

1990 р. – побудовано дитячий садок «Подоляночка» силікатного заводу на 320 місць;

1993 р. – оголошено конкурс проектів герба міста Славути;

             – відкрито обласний ліцей-інтернат для поглибленого вивчення основ  наук;

1995 р. –  з нагоди 50-річчя Перемоги 9 травня на перехресті вулиць Козацька та Соборності

                 відкрито меморіал на честь загиблих в боях на фронтах і у ворожому  тилу 718-ти жителів 

                міста Славути;

1997 р. – створено фольклорно-етнографічний гурт «Перлинка», керівник  Сайпель М.І;

1998 р. – засновано фірмою «Прогрес» телерадіокомпанію «Контакт - Славута»;

2000 р. – з нагоди річниці  трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола 26 березня  відбулася 

               скорботна хода вулицями міста,

              – 11 листопада відбулося міське свято з нагоди 10-річчя створення  Славутського відділення

                спілки поляків України;

2002 р. – відкрито підприємство «Аква-Родос» на 250 робочих місць, 

             – поновлено роботу фабрики «Реммеблі»;

             – у жовні перейменовано вул. Мануїльського на вул.Князів Сангушків;

2003 р. – розпочато будівництво газопроводу до мікрорайону «Південний»;

             – запущено 5-й цех комбінату «Будфарфор»;

             – Славутський деревообробний комбінат (ДОК) реорганізовано у цех;

            – 7 липня відбулося освячення архієпископом Антонієм Православного  храму на            

                честь Успіння Святої Праведної Анни у монастирі;

2004 р. – 3 вересня на мітингу на центральній площі міста з нагоди виборів  Президента України виступив 

                В.А.Ющенко;

2005 р. – відкрито професійно-технічний  ліцей;

              – відкрито загальноосвітню школу № 9 на 1020 місць по вул. Я.Мудрого;

2006 р. – у березні міським головою обрано Сидора Василя Богдановича;

             – відкрито пам’ятний знак на честь учасників ліквідації  наслідків аварії ЧАЕС;

             – громадськість міста відзначила 50-річчя ЗОШ № 4 та 70-річчя ЗОШ № 5;                              

             – автор і ведуча телепередачі «З народних джерел» М.О. Караван  презентувала  соту передачу на                 телерадіокомпанії «Контакт-Славута»,

             – приватна фірма «Укрінкобуд» здала в експлуатацію  ОТС на 100 робочих місць;

             – припинив діяльність військовий госпіталь;

2007 р. – у лютому сесія міської ради затвердила проект пам’ятника Т.Г.Шевченку  авторів М.І. Мазура та                        Б.М.  Мазура;

             – у червні здійснено перепоховання загиблих  у 1941-1944 рр. військовополонених   на Полі Пам’яті;

             – відкрито підприємство по випуску меблів «Ювента» на 230 робочих місць;

            – 30 листопада сесія міської ради затвердила прапор міста (автор - М.Ф.Паламарчук), відзнаки                            міського голови та міськвиконкому;

2008 р. –  у серпні в БДТ дано старт акції «Вишиваємо прапор міста разом»;

             – 21 вересня відкрито оновлене футбольне поле стадіону;

2009 р. – у липні сесія міської ради затвердила перелік 119 вулиці, провулків і  площ міста;

             – 1 вересня після капітального ремонту відкрито міський Палац культури;

             – 16 жовтня місто відвідав Митрополит Київський і Всієї України Блаженійший  Володимир,

                який взяв участь у вишиванні прапора міста;

             – у жовтні колектив комбінату «Будфарфор» відзначив 100- річчя  підприємства;

2010 р. – 31 жовтня славутчани вдруге обрали міським головою Сидора В.Б.;

2011 р. –  у лютому вступило у дію деревообробне підприємство ПП «Влад»;

             –  у травні запущено в роботу корпус № 6 комбінату «Будфарфор»;

2013 р. – встановлено пам’ятний знак «Прапор України» на площі ім.Шевченка;

2014 р. – 24 серпня в місті відбулися похорони загиблого в АТО Повстюка В.О.,

             – 6 вересня відбулися похорони загиблого в АТО полковника Суского В.М.;

2015 р. – 25 жовтня міським головою втретє обрано Сидора Василя Богдановича;

             – 20 листопада громадськість міста відзначила 150-річчя ЗОШ № 1 м. Славути;

2016 р. – у березні міськвиконком затвердив склад оргкомітету по вшануванню пам’яті

                 князя Романа Владиславовича Сангушка.