ЛІТЕРАТУРНА    КАРТА  СЛАВУТИ

 

Галина  Душнюк

 

Галина Іванівна Душнюк народилась 10 січня 1957 року в с. Вельбівне Острозького району Рівненської області.

Має вищу освіту. Закінчила філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту.

 

        Працювала вчителем української мови та літератури в Полянській і Славутській ЗОШ № 6. 1991 – 1992 рр. - заступник директора з виховної роботи Славутської ЗОШ № 6. Активний профспілковий діяч. Депутат міської ради двох скликань.  Авторка  поетичних збірок «Пізня дитина», «Про Матвійка», «Весна душі»«Пригорну до серця світ».

 

Марія Караван

         Марія  Олександрівна Караван народилася 19 ли­стопада 1950 року в селі Нападівка Старокостянтинівського району Хмельницької області в селянській родині. Після закінчення десятирічки у с.Булвці вступила до Камянець-Подільського державного педагогічного інституту на філологічний факультет. У 1971 році після його закінчення отримала направ­ления на роботу вчителем української мови та літератури Довжанської середньої школи Славутського району. Згодом, у зв'язку з одруженням і переїздом за місцем прожи­вания чоловіка, була переведена на посаду вчителя-словесника Хутірської восьмирічної школи, а потім заступником директора з навчально-виховної роботи Корчицької середньої школи Шепелвського району.

    Пізніше доля закинула у місто Славуту. 3 1982 року викладала у  Славутській середній школі №3 українську мову та літературу, цікаві курси: «Етика і психологія сімейного життя», «Основи вибору професії», «Народознавство».   Була заступником директора з виховної роботи.

     3 1992 року почала навчати дітей рідної мови і літератури та вести уроки народознавства в ЗОШ І -ІІІ ст. №4 м. Славути. Факультативи та гурткову роботу з народознавства веде и тепер.

       3 1995 року створює та веде телевізійні  передачі «3 народних джерел», яких на сьогодні знято понад 200..

     Пише з дитинства. Була юнкором дитячих газет, друкувалася в студентських  виданнях, згодом - в обласній і республіканській пресі. Понад 30 років дописує до газети «Трудівник Полісся», є її позаштатним кореспондентом. Написала книгу «Ключі до щастя». Готує до друку книгу про людей Славути. У колективному поетичному збірнику «Славутчина пісенна» вміщені її пісні.

        Член  Асоціації  письменників України Західного регіону.

 

Петро Надуваний

Петро Михайлович Надуваний народився 27 червня 1941 року в мальовничому подільському селі Грузевиця поблизу Хмельницького. Мати Ольга Мефодіївна і батько Михайло Олексійович були колгоспниками. Сім’я з болем перенесла весь тягар війни і поранення малолітнього сина Петра, на долю якого припали важкі післявоєнні роки з голодом у 1947р.
     З 1948 по 1958 рік він навчався в місцевій середній школі. Улюбленими предметами були історія, література, математика. Часто відвідував бібліотеку, читав книги і пресу. Твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського спонукали школяра до роздумів і спостережень. У середніх класах з’явилися невеликі поетично-прозові записи і на сторінках Чорноострівської районної газети «Колективіст» опублікував свій перший вірш. А згодом напише Петро Надуваний у вірші «Рідна школа»:
     Багато часу вже минуло
     І скроні вкрила сивина.
     Лиш завжди спогади про школу
     Чомусь із болем вирина.
     Тобі я вдячний, рідна школо, -Зорі подільського села!
     У вир життя з твого порога
     Дорога-доля повела…
         Після закінчення 10-тирічки три роки працював у колгоспі, був сіль-кором газети «Колективіст» і відвідував заняття районної літературної студії.
     У 1961-1966 рр – студент Київського державного педагогічного інституту ім. Горького (нині педаго-гічний університет ім. Драгоманова).
     Після закінчення інституту працював на Ізяславщині вчителем української мови і літератури. У 1967-1973рр – заступник директора Щурівчицької середньої школи, а в 1974-1978
рр – директор М’якітської середньої школи.
     Переїхавши з сім’єю в Славуту (1978
р.) працював у відділі освіти, а потім – директором Варварівської школи. Нагороджений медаллю «За доблесный труд», значком «Відмінник народної освіти України», грамотами.

     Друкувався у місцевій і республіканській пресі. Займається краєзнавством, історією села Грузевиця. 
     Досліджував невідомі раніше сторінки життя і діяльності Миколи Островського на Ізяславщині. Матеріал був опублікований на сторінках місцевої газети «Колгоспна правда», а також у «Комсомольськой правде» та інших виданнях Росії. А «Трудівник Полісся» надрукував нарис «Соратники» про Островського та його товаришів. Брав участь у Всесоюзній науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю від дня народження комсомольського ватажка і письменника.
     Петро Михайлович підготував і видав два випуски (2005, 2001) «Літературної Славутчини», присвячені непересічним особистостям краю, зокрема Генріху Жевуському, Тимошеві Одудьку, Сергію Козакові, Володимиру Семеновському, Івану Рибицькому, Миколі Мачківському, Валерію Басирову, Валерію Баталову та іншим.
     Понад три роки сумлінної праці віддав написанню великої поеми «Останній князь Сангушко», яка була вперше надрукована окремою книжкою в 2006 році. У тому ж році автор видав поетично-прозову збірку «Пам’ять», присвятивши її своїм рідним і незабутнім:
     
     Доріг немало сходжено – 
     І рівних, і крутих, – 
     Та сяє від народження
     Зоря батьків святих.
     
     Колоритні образи княгині Ольги, преподобного Антонія, князів Святослава, Володимира Великого і Ярослава Мудрого, поетів Тараса Шевченка та Данила Братковського, а також староволинські міста Острог, Ізяслав, Славута, Шепетівка, Хлапотин з їх самобутністю постали на сторінках нової збірки «На скрижалях історії» (2007). 
     Останнім часом Петро Михайлович написав і видав дві дитячі книжечки – «Криниця» (2010) і «Дивосвіт» (2012). Зараз
готує до друку третю під назвою «У рідному краї».

     Автор також має у своєму доробку окремі науково-дослідницькі статті та драматичні спроби. Поліська Славута стала для нього містом життя, праці і творчості. Він присвятив їй та знаним постатям краю чимало своїх пошуків і надбань. 
     
     Подільська веснянко Славуто, 
     Натхненням окрилюєш ти!
     У плині нестримного часу
     Завжди молодій і цвіти!
     
     Ми живемо для того, щоб про себе заявити світові – таке кредо творчої особистості. До когорти таких людей відноситься і наш знаний земляк – Петро Михайлович Надуваний, який і сьогодні, незважаючи на проблеми із здоров’ям, продовжує досліджувати та оспівувати історію, літературу рідного краю – Хмельниччини. 

 

Надія Пасічник

       

  Надія Володимірівна Пасічник народилася зимою 1943 року в  маленькому селі на Хмельнничині. В 1959 році закінчила сільську десятирічку, а в 1961 р. Фінансовий технікум. В 1963 р. вийшла заміж за офіцера – прикордонника (теж уродженця Хмельниччини). І впродовж  більше 30 років їздила разом з ним по прикордонних гарнізонах колишнього Радянського Союзу. Після виходу на пенсію чоловіка проживає в Славуті.  Її твори друкуються в місцевих газетах Трудівник Полісся, Пульс, Славутчина.

     Надія  Володимірівна є авторкою збірок поезій «Пролісок», «Росинки на долоні», «Осіння рапсодія Надії Пасічник». 

 

 

Зоя Стрихарчук

        Зоя Романівна Стрихарчук – народилася 1 квітня 1951 року на Рівненщині у мальовничому  селі Сіянці Острозького району. Закінчила Дубнівське культосвітнє училище культури, згодом інститут культури. Працювала кореспондентом у районній газеті міста Дубно «Червона зірка». А через декілька років --за спеціальністю, (режисером). Водночас друкувалася  в районній, обласній та республіканській газетах.

       Видала першу збірку оповідань і повістей «Криниця долі». Другою збіркою стала «Сто і одна гумореска Зої Стрихарчук».

Трохи пізніше вийшла в світ художньо-поетична збірка поетів Славутчини, (що на Хмельниччині) «Обереги рідної землі», до якої увійшло чимало чимало віршів Зої Стрихарчук. В новій книзі -альманасі «Лелеки літа» Хмельницької літературної спілки «Поділля» надруковано чимало її оповідань. Зоя Романівна друкує свої твори  і у Львівському мистецькому часописі «Гілка золотого каштана». Не так давно  вийшла нова прозова книга Зої Стрихарчук  «Гріхи наші земні». Цього року побачила світ і книга «Я серцем ненароком відболію», (Рівненського літературно-художнього видання, редактор - Ю. Мельник), котра містить в собі зібрані вірші та прозові твори авторів з різних куточків України. В неї увійшли й твори Зої Романівни.

         В своїй творчості вона неодноразовий лауреат районних, обласних та республіканських конкурсів.

    Її творчість різностороння. Не так давно вийшла у світ книга  самодіяльних аматорів-композиторів «Музичні барви Славутчини», у яку увійшло близько півсотні її кращих пісень. Як поетеса-піснярка і як співачка вона співає їх на сценах  не тільки свого міста і району, а й сусідніх районах та областях.

Нещодавно побачила світ і її  дитяча книга казок «Казки від бабусі Зої». Нині готує до друку поетичну ліричну збірку «Струни ніжного серця».

       На свої слова та музику нещодавно випустила альбом духовних пісень «Крок віри в Божественні Двері». Керуючись основною  метою - будити спляче людство і повертати їх до Христа, вона  створила і відповідні кліпи до них.  З твердою вірою в себе та краще майбутнє, бажанням бути потрібною, з серцем повних творчих сил та енергії, вона  несе духовну радість у душі людей ще й власним виконанням  своїх духовних пісень.

 

Вячеслав Терновий

     Терновий В’ячеслав Олександрович народився у селі  Старий Кривин  1 квітня 1962 року. Дитячі та юнацькі роки пройшли у селі Лисиче Славутського району. По закінченні у 1977 році Лисиченської восьмирічної , а у  1979  році Головлівської  середньої шкіл здобував вищу освіту у Камянець – Подільському державному педагогічному університеті на філологічному факультеті. Диплом педагога отримав у 1963 році. Учителював у Головлівський та Горицький середніх школах.

      Служив в армії.

   Більше 20 років  - на журналістський роботі. Був кореспондентом  та завідувачем відділу редакції міськраойнної газети « Трудівник Полісся», редактором газети «Пульс» Хмельницького облагробуду, редактором Славутської студії телебачення «Руна», директором телерадіокомпанії «Контакт – Славута». Тривалий час  був керівником Славутського міськрайонного радіо, поєднуючи роботу власного кореспондента Хмельницької телерадіокомпанії «Поділля –Центр».

      В’ячеслав Олександрович досконало володів професією журналіста. Його передачі з цікавістю слухали мешканці краю та області. Він часто виступав з публікаціями у друкованих засобах масової інформації. В’ячеслав Терновий  першим розпочав дослідження питання Голодомору на Україні 1932 - 1933 рр. .в. 1993 році видав книгу « Було це на Славутчині в 30-х».

      Автор багатьох поезій про рідний край, співзасновник славутського літературного мистецького об’єднання «Сузір’я».

     За сумлінну і багаторічну працю В’ячеслав Олександрович Терновий  у 2007 році був удостоєний  високого звання «Заслужений журналіст України».